800x6001024x768Auto Width

Навігація

Головна Слово Боже Недільні проповіді НЕДІЛЯ 6-ТА ВЕЛИКОГО ПОСТУ, КВІТНА. ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ

Пошук на сайті

Виберіть мову

Português (pt-PT)Ukrainian (UA)
НЕДІЛЯ 6-ТА ВЕЛИКОГО ПОСТУ, КВІТНА. ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМPDFДрукe-mail
Проповіді - Недільні проповіді
Написав Administrator   
Субота, 12 квітня 2014, 20:45

Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.  Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»  Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано: Не страхайся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.

Коментар

Ісус, після рішення, ухваленого первосвящениками та фарисеями, викликане головним чином воскресінням Лазаря, його вбити, уже не ходив відкрито серед юдеїв, а подався разом з своїми учнями у місто, зване Ефраїм (Йо 11,47.53-54). Але наближається юдейська Пасха. Знаючи про свій близький кінець, Ісус, перед тим як увійти в Єрусалим, бажає попрощатися із своїми друзями у Витанії, і тому звертається до них своїм словом, щоб підтримати їх перед згіршенням хреста: його смерть не є поразкою, а даром життя; його приниження приховує славу, а його зовнішня слабкість насправді є прикриттям Божої сили.

Парадоксальний стиль Ісусового життя є взірцем для кожного його учня. Для того, щоб залишитися вірним слову Отця, Ісус не втрачає жодної нагоди, щоб дати зрозуміти своїм учням, що повне і остаточне життя проходить через те, що може здаватися запереченням життя, тобто страждання, смерть, відмова від будь-якого самозахисту.

Йоан таким чином приготовляє головні теми страстей і переплітає їх з образами похорону і воскресіння. Різні розповіді цього 12 розділу скеровують наш погляд завжди на сповнене надії майбутнє: зерно, що впало в землю і вмерло, приносить багато плоду. На фоні Христової смерті учень розуміє значення цього порівняння, коли споглядає Ісуса, піднесеного на хрест і з поглядом зверненим до Отця, в той же час, коли притягує усіх людей до себе.

I. Читання

1) Пророчий знак Ісусові смерті (12,1-8)

Історично-географічний вступ, яким розпочинається сцена помазання у Витанії, служить євангелистові, щоб пов’язати цей уривок з попереднім: “Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію” (в.1). Йдеться ймовірно про вечір суботи, що випереджає останній тиждень перед смертю Пророка з Назарету. У тому місці, де життя перемогло смерть зі знаком воскресіння Лазаря, Ісусові справили вечерю: “і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих” (в.2). Марія, з вишуканим жестом ніжності, намащує миром ноги Учителя.

Також і синоптичні Євангелія розповідають про це помазання: Марко 14,3-9 (перебране у Мт 26,6-13) і Лука 7,36-50. Розповідь з Євангелія від Йоана має деякі спільні елементи з Євангелієм від Марка, так як саме місце “Вітанія” (в. 1 = Мр 14,3), згадка про “ миро з щирого нарду, вельми дорогого” (в. 3 = Мр 14,3), розтрата “триста динаріїв”, які можна було роздати бідним (в. 5 = Мр 14,5), Ісусові слова “лиши/лишіть її” (в. 7 = Мр 14,6), натяк на Ісусовий “похорон” (в. 7 = Мр 14,8); але і відрізняється в інших характерних рисах, як помазання “Ісусових ніг”, що їх жінка “обтерла волоссям своїм” (в. 3 = Лк 7,38; у Мр 14,3 згадано Ісусову “голову” – жест месіанського посвячення), зв’язок помазання Ісуса з воскресінням Лазаря (вв.1-2), імена сестер, Марти і Марії (вв. 2-3), коли натомість у синоптичних Євангеліях говориться про Симона (див. Мр 14,3; Мт 26,6; Лк 7,40), спостереження “і наповнився дім пахощами мира” (в.3), натяк Ісуса на “похорон” а відтак на “бідних” (вв.7-8), а не навпаки, як у Мр і Мт, присутність Юди, пов’язана із зрадою (вв.4-6), якої нема у Мр, Мт і Лк. Однак різні Євангелія відрізняються між собою найбільше у саме богословській інтерпретації цієї події. Євангелист Лука більш зосереджений на прощення для грішників, а Марко і Йоан ставлять наголос на пророчий знак смерті і похорону Ісуса.

Сам розвиток дії і поведінка протагоністів відбуваються в дуже природний спосіб. Під час вечері на честь Ісуса, – а Марта думає про те, як найкраще прийняти гостей – Марія, сестра Лазаря, “узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого” (в.3) і помазує ноги Ісуса та обтирає їх своїм волоссям. Жест, вчинений Марією, є виявом вдячності за дар життя братові. Марія любить без розрахунків і калькуляцій. Запах пахощів, який наповнює дім символізує духовну любов, яку друзі з Витанії плекають до Ісуса (пор. Пп 1,12). Любов і вдячність до Ісуса є почуттями, які сповнюють “дім”, тобто малу спільноту з Витанії (пор. 8,35; 14,2).

Цій любові Марії, що проявилася в служінні, і її довір’ям до Господа, протиставиться постать Юди, “що мав його зрадити” (в. 4; пор. 6,71; 13,2; 18,2.5). Цей учень є типовим прикладом егоїзму і пожадливості грошей – людського знаряддя Сатани. Слова Юди піднімають соціальне питання: “Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?” (в. 5). Але насправді вони приховують його скупість і фальш. Якщо Марія знецінює гроші надаючи перевагу любові до Ісуса, то для Юди робить все навпаки: він усе покладає на гроші і знецінює любов. Хто любить, той не дивиться на витрати або на корисність подарунку; дивиться, натомість, на того, кого любить і його добро.

Євангелист Йоан більш як перейматися тим, щоб мотивувати причину, яка спонукала Юду говорити у цей спосіб, розкриває без жодних зволікань його таємничий намір: “Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано” (в. 6). Справжнім інтересом зрадника були не бідні і любов до них, а лише захланність злодія і власний прибуток. Юда намагається протиставити бідних Ісусові, тому що не зрозумів, наскільки насправді Ісус був близький до бідних, яким дарував життя і наскільки ці були вдячні Йому за те життя, яке отримали від нього.

На закид Юди Ісус відповідає: “лиши її”. Жінці Він не висловлює жодного закиду за те, що вона зробила, ба навіть пояснює її жест, як це пророчий знак, який стосується його близької смерті і похорону: “На день мого похорону зберегла вона те миро.” (в.7). Ці слова, сказані на початку останнього тижня життя Господа є вісткою, що фізична присутність Ісуса закінчується, і водночас виявляють любов Отця до світу, а можливо навіть приспішують рішення зради у серці Юди. Щире перейняття бідними, якими Ісус закінчує свою відповідь: “Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди” (в. 8), можна проявити по відношенню до Ісуса у різних обставинах і не виправдовує критики стосовно жінки. Він, який закликає до допомоги і підтримки до бідних, підкреслює однак, що Бог є більшим від усього і від усіх. Фальшиве розуміння безпосередньої користі також і для бідних, може нашкодити справжньому відношенню любові до Бога. Певно, що слід відкрити і любити Бога у братові поруч, але не слід забувати ,що Бога зустрічаємо у інших, саме тому що Він і є Особою. Любов до бідних не повинна звільнити нас від почитання Бога.

2) “Дізнавшись, що він там” (12,9-11)

Ще один раз те, що робить Ісус не проходить без уваги зі зовні. Вечеря, приготована друзями з Витанії стає поштовхом, щоб знову пробудити недавні захоплення Ісусом. Цей короткий уривок виконує функцію зв’язку не тільки зі знаком Лазаря (див. 11,1-46), але так само і з наступним уривком, в якому євангелист описує ентузіазм народу, що збігається, щоб привітати Ісуса під час його входу в Єрусалим (12,17-19).

Слава Учителя не стихає, незважаючи на те, що він намагався більше не з’являтися на людях. Численні юдеї приходять зі столиці, щоб зустрітися з ним, спонукані не тільки вірою в нього, але зокрема цікавістю, щоб “побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив” (в.9). Юдейські первосвященики ще більше утверджуються в їхньому рішенні: треба змусити замовчати (навіть убивством) цього Пророка з Назарету, який звіщає кінець месіанських очікувань. Ба навіть, щоб стати на заваді численним переходам на бік Ісуса, що, попри всі намагання первосвящеників проходять в самому юдаїзмі, охоронцями якого вони себе уважали, нема іншого шляху, як тільки знищити все те, що може бути живою згадкою про нього. Включно з Лазарем.

3) Месіанський вхід Ісуса в Єрусалим (12,12-19) (Мр 11,1-11; Мт 21,1-11; Лк 19,28-40)

На другий день після помазання у Витанії, Ісус йде в Єрусалим, незважаючи на добре знаний намір юдейського начальства стосовно нього (пор. 11,8.16.47-48.53). Юрба паломників, які прийшли у святе Місто на свято Пасхи і дізнавшись про чудо Лазаря, виходить за мури міста і йде назустріч Пророкові, проголошуючи його царем Ізраїлю і вітаючи його пальмовим гіллям як переможця.

Також й інші євангелисти переповідають цю подію і все синоптичне передання бачило у ній вхід месіанського царя у місто Давида. Йоан, все ж таки, перечитує цей епізод дещо по іншому: пригадує факт, що натовп виходить назустріч Ісусові за місто, радісні оклики, тему царської якості Ісуса, старозавітний фон і ще додає пасхальний аспект, оскільки Месія, що входить в Єрусалим є “переможцем смерті” (11,25-26). Царський характер особи Ісуса підкреслено так само “пальмовим гіллям” (в. 13) яким натовп звеличує Ісуса “ізраїльським царем” (12,13.15). Пальмове гілля було символом перемоги і вживали його в давнину для святкування повернення переможця.

Ісус входить у місто верхи на ослі, а народ викликує “Осанна! Благословен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!” (в.13). Цей оклик, що по-єврейськи означає “спаси”, в часи Ісуса висловлював заклик і хвалу звернені до Месії, який приходить від Божого імені і з його авторитетом (пор. Пс 118,25-26; 1 Мак 13,51; 2 Мак 10,7; Од 7,9). Євангелист зауважує, що цей вчинок сповнює пророцтво Захарії 9,9, який каже “ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному” (в.15) – уточнення зрештою відсутнє у Марка і Луки. Так само деталь осляти, якого Ісус вибрав для їзди верхи, не слід занехати. Йоан на відміну від Мр і Лк не говорить про ослицю і не згадує ті обставини за яких її дістали для Ісуса. Знаходимося перед дуже загальною вказівкою, але великого богословського змісту.

Під час свого земського життя Ісус завжди уникав і відкидав емоційні реакції народу (пор. 2,23-25; 6,25; 7,3-8). У цьому епізоді, здається, він поділяє бажання тих юдеїв, що очікували славного царя, який відновив би стару славу Ізраїлю. Приймає оклики, тому що його година вже настала і його смерть розкладе усі крапки на “і” стосовно його царської влади. В дійсності він не дозволяє собі спокуситися, але корегує політично-національне піднесення натовпу, їдучи верхи на звичайному осляті. Ісус відкидає ідею тріумфального Месії, що йому запропонував Сатана, а натомість залишається вірним задумові, що його приготував Отець: на відміну від якогось воїна, що їздив би верхи на коні, як це було прийнято в часи Ісуса, він, як цар і Месія миру, якого звістили пророки, вибирає набагато скромніший знак.

Ісус заперечує яке-небудь бажання жорстокості і світської влади народу і підтверджує свою месіанську королівську якість. Він представляється зі символами покірності і любові, які можуть зрозуміти лише ті, що відкрилися вірі. Таїнство Ісуса-мирного Месії, як це добре висловлено в тексті пророка Захарії, полягає в його слабкості і його покірності, а не у силі завойовника, який наступає зі зброєю війни: “Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці. Я знищу колісницю з Ефраїму й коня з Єрусалиму; воєнний лук буде зламаний. Він оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря, і від Ріки до кінців землі” (Зах 9,9-10).

Короткий уривок, який іде після уривку про Ісусів вхід у Єрусалим, виявляє в який спосіб Йоан роздумує і відчитує останні події з життя Ісуса. Богословський (в.16) і розповідний (в.17-19) коментарі, що їх євангелист подає до факту, кидає світло на різні способи розуміння: учнів, народу і тих же фарисеїв.

У першу чергу говориться про учнів, які “не збагнули того спершу” (в.16а). Ця примітка властива Йоанові (пор. 2,17.22; 15,20; 16,4), так що сам Ісус визнасть на Тайній вечері цей процес спомину-розуміння: “Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам” (14,26). Учні не один раз не були спроможні розуміти сенс Ісусових слів і діл. Лише після Пасхи, вони починають “пригадувати” кожну річ. Після того, як Христова слава виявиться на хресті, вони зрозуміють, “що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено” (в.16б). Тобто, у світлі Пасхи, учні розуміють месіанство Назарянина: як завдяки христологічному перечитуванню Писань, так і завдяки дару життя на хресті, здійсненого у таїнственній прославі, приготованій Отцем, незважаючи на відкинення з боку людей.

Після пасхального розуміння учнів євангелист описує розуміння народу “що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу” (в. 17а). Це вузьке коло осіб дає свідчення не лише особі Учителя із-за надзвичайного чуда, що він його учинив, але ще більше вірі в його місію посланця Отця, дателя життя і переможця над смертю. Це свідчення життя стане причиною, яка викличе в народові, що прийшов у Єрусалим на Пасху, бажання вийти на зустріч Учителеві з Назарету, який входить у святе Місто. Тема свідчення, дуже мила четвертому євангелистові, ще більше робить незрозумілою позицію тих, які відкидають, у сумнівах, діло Месії.

Вкінці Йоан описує і реакцію фарисеїв, яких неодноразово представляє саме як противників Ісуса. Вони розгублені через зростаючий консенсус довкола Ісуса і закидають один одному те, що не можуть контролювати ситуацію: “Бачите, що годі щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним” (в. 19). Ісус з’являється на людях і всі його вітають, незважаючи на жорстокі заходи взяті перед тим (пор. 11,57). Фарисеї не завжди є, однак, об’єднані між собою проти Ісуса; тут вони саме представлені поділеними через невдачу їхніх задумів. Йоанівська іронія являється дуже витонченою і ясною: у нерозумінні юдейського начальства і фарисеїв знаходимо вістку христологічної правди, що скоро стане дійсністю: “ввесь світ іде за ним” (в.19); це пророче звіщення, справжнє пророцтво про те, що усі народи будуть поєднані в Христі.

ІІ. Одна думка для застанови

Помазала ноги Ісуса: Марія помазує ноги того, хто внедовзі вмиє ноги своїм учням; розливає пахощі на ноги Месії, який наступного дня увійде в Єрусалим, щоб царювати.

Ця розповідь, одна із найбільш неочікуваних і делікатних у цілому Євангелію, позначає початок останнього тижня Ісуса: вона є принципом нового створіння, світлом, яке освітлює те, що Господь прийшов здійснити в Єрусалимі. Ця жінка є першою, що робить щось для Ісуса, який в захваті від неї: каже насправді, що вона зробила “добрий вчинок” (див. Мр 14,6; Мт 26,10). Це насправді найкращий вчинок, який повертає творінню його первісну красу: нарешті одне створіння відповідає на любов свого Творця! У цьому жесті створіння досягає тієї мети для якої воно і створене. Те, що завжди відбувається між Отцем і Сином, тепер, вперше на землі, стається між Господом і цією жінкою: “Господь бо сотворив нове на землі: жінка шукає чоловіка!” (Єр 31,22б).

По-різному можна зустріти Ісуса: з пальмовим гіллям чи окликами як і єрусалимський люд, але так само і найціннішим, що маємо в своєму житті: любов’ю і вдячністю, як Марія. Через кілька днів пальмове гілля і “осанна” будуть замінені криком “розіпни його!”. Натомість Марія піде за Ісусом і на Голгофту, але і зустріне його Живим у день Воскресіння. Тому хай і це наше сьогоднішє вітання Ісуса не буде “поза містом”... натомість, приймім його у свій дім і обдаруймо його своєю любов’ю і вдячністю; не біймося виявити йому свою ніжність і почуття. А приємний запах-пахощі цієї любові – дару служіння – наповнить увесь наш дім, Церкву.

 
Розпорядок Богослужінь

Карта УГКЦ у Португалії


Хресна Дорога

Всемогутній і вічний Боже, Ти дав людям за взірець Христа, Свого Сина, нашого Спасителя, який став людиною і принизився аж до хресної смерти. Вчини, аби ми у хвилини важких життєвих терпінь випробувань внутрішньо брали участь у Його спасенній Муці і доступили слави Воскресіння. Через Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.


Хто на сайті
На даний момент 35 гостей на сайті

Повчальне слово
"Не маємо іншої помочі, не маємо іншої надії, крім Тебе, Пресвята Діво" Митрополит Андрей Шептицький

Наш банер:

450х75

88х31
Capelania Greco-Catolica   Ucraniana, Українська Греко-Католицька Церква у Португалії, Igreja   Ucraniana  em Portuga